Народна мудрість

Козацтво – слава України

Козацькому роду—нема переводу

Не той козак, що поборов, а той, що вивернувся

Береженого Бог береже, а козака – шабля.

У козака життя коротке, а слава вічна

Не той козак, хто боїться собак. 

Степ та воля — козацька доля.

Хліб та вода – то козацька їда

Козак не боїться ні тучі, ні грому.

Терпи, хлопче, козаком будеш.

Цікаві факти про козаків

 Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов'янським та тюркським етнічними масивами, між християнством і магометанством. Показово, що турки називали запорожців буткалами, тобто змішаним народом. У козацький побут органічно ввійшли тюркські слова (кіш, осавул, булава, бунчук, барабан, табір, майдан тощо), татарські озброєння (крива шабля), одяг і звичаї (шаровари, оселедець тощо).

Перші згадки про козацтво датуються ХIIІ ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно формується водночас зі шляхтою протягом XV-XVI ст. Фактично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

У Запорізької Січі була своя територія, що називалася Кіш. По полю розкидані курені, що нагадують окремі держави. Керували ними виборні кошові отамани, які обиралися Більшою радою «зі своїх же запорізьких козаків». Усі важливі питання вирішували разом на загальних зборах. Був і свій запас провізії, і кашовар.

Кожен християнин чоловічої статі, незалежно від свого соціального стану, міг приєднатися до козацького братства. Міг він і при бажанні покинути його. Але щоб козака прийняли на Січ, він повинен був: знати українську мову, мати православну віру, вміти володіти зброєю, бути неодруженим, дотримуватись традицій товариства та клятви вірності йому. Сімейні козаки могли мати своє господарство та сім’ю і проживати за межами Січі.

Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом – оселедець. Як ця чуприна виростала велика й довга, що аж заслонювала очі, то козак закладав її за вухо. Невід’ємною частиною життя козаків була люлька.

Запорозькі козаки мали звичай насипати кургани, або пагорби, щоб ховати в них тих, хто чимось відзначився. І якщо хто-небудь загинув у бою за Батьківщину, то йому споруджують такий самий мавзолей, навіть коли його тіло не було знайдене.

Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог.

Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони підходили впритул і брали на абордаж. Слово «Чайка» походить від тюркського «чаік-чаік», що означає човен, дубок. Чайки були, як правило, понад 12 метрів завдовжки і 3-5 метрів завширшки. На кожному човні сідало кілька десятків веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла , мов на крилах. У човен вміщувалося до 60 осіб з цсім військовим спорядженням, до яких входило навіть кілька легких гармат, що називаються фальконетами. При попутному вітрі чайці напинали вітрила.

Збереглися цікаві факти про козаків, у яких розповідається про дивний козацький човен, який був прообразом… сучасного підводного човна! Він мав два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. А в висунуту над поверхнею моря трубу – прообраз майбутнього перископа – стерновий вів спостереження. Рухався човен за допомогою весел, вмонтованих так уміло, щоб не протікала вода. Коли козаки наближались до ворога баласт викидався, човен несподівано піднімався на поверхню води, а козаки з’являлися, ніби з морського дна.

дізнатися більше...